.jpg)
КОРЕКЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
У більшості дітей дошкільного віку спостерігається недостатність формування функції мимовільної діяльності, сповільнення темпів становлення пізнавальної активності, відсутність самостійності в побуті, затримка у формуванні невербальної і вербальної комунікації, бідність сюжетно-рольової гри, наявність негативних поведінкових реакцій і емоційних проявів. У багатьох із них наявні порушення загальної та дрібної моторики, несформованість просторового орієнтування та орієнтування у схемі власного тіла. Ці прояви спостерігаються у різних поєднаннях, а також різній мірі прояву.
Корекція розглядається як своєчасне педагогічне втручання (психологічні впливи) у будь-які відхилення (чи порушення) психічного розвитку з метою своєчасного виправлення (коригування), запобігання подальших відхилень або ж полегшення порушень засобом їх компенсації. Предметом корекційної педагогіки є процес диференціації навчання, виховання і розвитку дітей, які мають деякі порушення і відхилення розвитку, визначення найбільш результативних шляхів, засобів, способів, методики, спрямованих на своєчасне виявлення, попередження і виправлення цих відхилень.
Під корекцією розуміється виправлення (часткове чи повне) вад (порушень) психічного або фізичного розвитку в дітей, порушення тієї чи тієї психічної функції в дорослих.
Конкретна мета і завдання корекції, а також методи і прийоми корекційної роботи визначаються в кожному випадку видом порушення розвитку та індивідуальними особливостями дитини.
Корекційно-педагогічна діяльність розглядається вченими (С. Бадмаєв, Г. Бурменська, О. Карабанова, О. Лідере, А. Співаковська та ін.) як складне психофізичне, соціально-педагогічне явище, що охоплює весь освітній процес (навчання, виховання і розвиток), виступає як єдина педагогічна система, куди входять об’єкт і суб’єкт педагогічної діяльності, її цільовий, змістовий, операційно-діяльнісний і оцінно-результативний компоненти.
Існують різні види корекційної діяльності, як-от: корекційно-діагностична, корекційно-розвивальна, корекційно-навчальна, корекційно-виховна, психокорекційна і т.п.
Корекційно-розвивальне навчання – це система заходів диференційованого навчання, що дозволяє своєчасно надавати допомогу дітям, які потребують допомоги, компенсація порушень і відхилень у розвитку, корекцію відхилень у пізнавальній сфері дитини, підготовку її до навчання у школі.
Компенсація (урівноваження, заміщення) – це складний, багатоступеневий процес перебудови чи заміщення порушень і відхилень у психофізіологічних порушеннях організму. У процесі компенсації в організмі дитини відбувається формування нових динамічних стереотипів та умовних зв’язків, перебудова порушених функцій.
Адаптація – це процес пристосування дитини до умов життя в дошкільному навчальному закладі (чи школі), до його норм, вимог, правил поведінки, до активної пізнавальної діяльності; засвоєння навчальних програм, входження у новий для дитини соціум.
Зауважимо, що сьогодні є значна кількість дітей, які мають певні відхилення (чи порушення) у розвитку й виховуються в дошкільних навчальних закладах загального типу [2;186-190].
В Україні опубліковано низку регіональних концепцій побудови національного дошкільного закладу, в яких до певної міри відображено сучасні тенденції розвитку системи дошкільного виховання і сформульовано важливі принципи її перебудови. Однак, у цих концепціях не вдалося врахувати всіх реальних умов, особливостей і специфіки контингенту дітей, які виховуються у масових дошкільних закладах.
Обґрунтуємо потребу адаптаційно-корекційної роботи з дітьми дошкільного віку, котрі мають порушення розумового розвитку, афективну поведінку та пошкодження психіки. За статистичними даними, такі діти становлять 25 % загальної кількості немовлят.
Дошкільний вік найбільш сензитивний до розвитку психічних процесів. У плані розвитку поведінки і становлення особистості – це період найбільш інтенсивного засвоєння норм і правил організованої поведінки, яка формується на ґрунті спілкування із дорослими протягом активної діяльності дитини. У процесі спілкування педагог впливає на дитину завдяки спільним діям, потім – шляхом наслідування дитиною дій дорослих, і лише поступово дитина починає самостійно використовувати засвоєні нею правила поведінки.
Ми припускаємо, що завдяки своєчасному вивченню аномальних проявів стане можливим керувати як розумовим розвитком, так і поведінкою таких дітей; залежно від причин відхилень буде знайдено конкретні способи їх корекції. До того ж, таке вивчення дасть змогу реалізувати особистісно орієнтовану модель навчання і виховання – здійснити на практиці принципи індивідуалізації та диференціації навчання та виховання і не віддавати цих дітей у спеціалізовані заклади.
Знання закономірностей генезису психіки дає змогу розібратись у своєрідності психічного розвитку дітей з різними відхиленнями психіки, знайти ефективні диференційовані шляхи корекції і компенсації аномалії їхнього психічного розвитку і таким чином стимулювати тимчасово загальмований хід психічного розвитку дитини.
Підсумовуючи, слід зазначити, що для усіх категорій проблемних дітей можна виділити декілька закономірностей:
1. Онтогенез психічного розвитку характеризується незавершеністю, зміщеністю сензитивних періодів і згладжуванням вікових та кризових етапів;
2. Соціальна ситуація розвитку характеризується неможливістю суб’єктивного відображення цього положення у власних хвилюваннях малюка через несформованість його пізнавальної діяльності;
3. Особливості психічного розвитку дітей з проблемами в розвитку пов’язані не лише з особливостями їх пізнавальної діяльності, а й зі слабкістю їх життєвої позиції і низької діяльнісної активності;
4. Внаслідок низької фізичної і психічної активності у дитини затримується процес становлення її психологічних новоутворень, що гальмує перебудову структури свідомості та зміну соціальних відносин зі світом.
Щоб не заглиблюватися у питання специфіки підходів до дітей різних нозологій, позначимо цих дітей як діти з «неяскраво вираженими відхиленнями».
Врахування співвідношення вікових та індивідуальних особливостей у розвитку малюка, увага до його здібностей і сильних сторін особистості дозволять вибудувати цілеспрямовану корекційну діяльність.
Дослідники визначають три аспекти в розвитку, які потребують системного підходу під час організації корекційно-педагогічної допомоги:
− характер взаємодії дорослого і дитини;
− предметно-розвиваюче середовище;
− організація систематичної і комплексної корекційно-педагогічної роботи з дитиною у середовищі її однолітків [2; 213-215].
Характер взаємодії дорослого та дитинивиражається у вигляді основоположних принципів під час проведення освітньо-виховних заходів:
- спілкування дорослого та дитини має бути цілеспрямованим, стимульованим і особистісно-орієнтованим;
- під час організації спілкування необхідно враховувати актуальний рівень пізнавального розвитку дитини, але при цьому обов’язково включати завдання «на межі когнітивних можливостей», які знаходяться у зоні найближчого розвитку;
- стимули, які використовуються дорослим і спонукають дитину до діяльності, мають носити полі модальний характер;
- будь-які контакти і дії з дитиною слід супроводжувати коментуванням дорослого, а також пасивними або активними діями дитини; при цьому необхідно намагатися вступити у візуальний або емоційний контакт із дитиною на рівні, що відповідає сприйманню і діяльності;
- вступаючи у спілкування з проблемною дитиною, дорослому необхідно враховувати індивідуальні можливості, здібності, знання і уміння конкретної дитини, а також власні схильності й уподобання.
Іншими словами вихователь виступає в якості «індивідуально налаштованого інструмента», який звучить у власному регістрі, дібраному для конкретної дитини.
Педагог будує свою взаємодію з дитиною з урахуванням провідних мотивів і потреб дитячого віку, беручи до уваги специфічність психічного статусу.
Будуючи свою взаємодію з дітьми дошкільного віку, дорослий має орієнтуватись на їх високу сензитивність до соціальних явищ.
Педагог задовольняє потреби дитини у визнанні її досягнень («не помічає» промахів і недоліків у малюнках, конструкціях, «не звертає увагу на неспритні рухи»), тим самим формуючи у дитини відчуття самостійності та гордості за досягнуті результати. Він спрямовує свої дії на розвиток поза ситуативних форм спілкування, виховує у дитини вміння позитивно сприймати однолітка та взаємодіяти з ним, сприяє розвитку корпоративних умінь. При цьому педагог сам активно бере участь у діяльності дітей, як на заняттях, так і поза ними. Взаємодія з дорослими має стимулювати у дітей виникнення «Я образу», «Я-позиції», усвідомлення себе серед дорослих і дітей. Вона повинна допомагати формуванню пізнавальних і творчих здібностей дітей, особистісних якостей.
Батьків необхідно навчати встановлювати партнерські стосунки з дітьми. У протилежному випадку мати залишається у позиції «годувальниці». Це може затримувати і без того сповільнений процес розвитку дитини. Крім цього, слід насичувати взаємодію матері й дитини змістовним спілкуванням, яке стимулює розвиток у дитини навичок самообслуговування, формує інтерес до оточуючого, розвиває маніпулятивну, предметну та ігрову діяльність. Лише дорослий може зародити у дитини інтерес до спостереження у природі, до розгляду предметів оточуючого середовища, до обстеження реальних предметів.
Продуктивне спілкування дорослого й дитини ґрунтується на таких принципах:
1) врахування провідної діяльності й специфічних особливостей її змісту на різних вікових етапах життя дитини;
2) провідного значення діяльності дорослого, який подає зразки дій і поведінки;
3) визначення дорослим умов для досягнення цілей;
4) опрацювання і закріплення в діяльності дітей дій, операцій, моделей, значимих для формування психологічних новоутворень кожного конкретного віку;
5) створення умов для інтеріоризації засвоєних дій і моделей у внутрішній план діяльності.
Наявністьпредметно-розвиваючого середовища – це одна із умов підвищення корекційно-педагогічної роботи з проблемною дитиною. Предметно-розвиваюче середовище і соціокультурний розвиток – це міцний фактор, який збагачує або гальмує дитячий розвиток.
Найважливішим механізмом повноцінного розвитку особистості з раннього дитинства є різноманітні види діяльності дитини: спілкування, гра, рух, конструювання, малювання. На різних вікових етапах ті чи інші види діяльності виступають у якості провідних:
1) у період немовляти – орієнтувально-дослідницька діяльність, що здійснюється в умовах спілкування з дорослим;
2) у період раннього віку – предметна діяльність;
3) у період дошкільного віку – гра.
Для того, щоб предметно-розвиваюче середовище виконувало своє безпосереднє призначення – створювало умови для повноцінного розвитку провідних видів діяльності та сприяло формуванню типових видів дитячої діяльності – воно має відповідати таким вимогам:
1) відповідати можливостям дитини на межі переходу до наступного етапу розвитку, тобто створювати зону найближчого розвитку;
2) містити як відомі дитині компоненти, так і проблемні, тобто відповідати рівню розвитку когнітивної сфери дитини;
3) бути для дитини невичерпним, інформативним, задовольняти її потреби у новизні, перетворенні й самоствердженні;
4) відповідати корегуючій і компенсуючій спрямованості виховного процесу;
5) бути системним, тобто відповідати певному віку і змісту діяльності дітей.
Важливими принципами використання предметно-розвиваючого середовища у корекційно-розвиваючому процесі є:
1) врахування вікових особливостей розвитку дитини;
2) врахування рівня сформованості провідної і типової видів провідної діяльності;
3) врахування індивідуальних особливостей, схильностей і уподобань дитини;
4) створення умов, що враховують особливості недорозвитку пізнавальної діяльності й особистості дитини та сприяє згладжуванню їх проявів;
5) створення динамічного середовища, яке б відповідало запитам і потребам дитини;
6) використання варіативних методів і прийомів навчання у динамічному середовищі;
7) дослідницька позиція дорослого у процесі взаємодії з дитиною і організація її функціонування.
8) організації систематичної і комплексної корекційно-педагогічної роботи з дитиною у середовищі її однолітків [9; 210-214].
Отже, корекційно-педагогічна діяльність охоплює всі сторони педагогічного процесу – виховання і навчання. Розвиток, формування, то вона може здійснюватись і в будь-якій освітній чи виховній галузі.
